Їхню дружбу скріплювала однакова життєва позиція. Обоє не зі своєї волі залишилися холостяками, проживають самотньо в приватизованих квартирах, матеріально забезпечені. І обоє мріяли й мріють створити сімейний затишок з красивою молодою жінкою, А інтимні зв'язки з особами різного віку і статусу не принесли жодному із них бажаного результату. І ось одного разу Микола привів до Петра на оглядини молоду обранку, з якою вирішив прожити решту свого життя. Як годиться в таких випадках, сіли за стіл, проголосили тости за здоров'я нареченої, вічну чоловічу дружбу, вірне кохання. Після третьої чарки ноги Петра зустрілися під столом з ногами Люби і, немов лебедині шиї, почали ласкатися, викликаючи неймовірне задоволення. Микола не знав про те, що подобалося йому, Петрові подобалося в декілька разів більше. Після четвертої Петро, не відриваючи погляду від Люби, затягнув: «Ах, какая женщина, Какая женщина, Мне б таку... .ю!» Микола почав свою: «Ти навік, моя кохана, Смерть одна розлучить нас...» Пісні розривали душу, краяли серце й крізь стіни пробивалися до сусідів. На очах в Люби виступили сльози і вона ще сильніше почала ласкати ногами Петра. Наспівавшись, стали прощатися. «Ще, і ще раз бажаю тобі, друже, багатолітнього сімейного щастя і злагоди», - проводжаючи Миколу в і Любу, повторював Петро, а в думках вже володів Любою. Довго чекати не довелося. Розчервонівшись чи то від швидкої ходьби, чи від нестримного бажання, Люба зайшла в квартиру Петра і кинулась в його обійми. А в цей час хтось шепнув Миколові, де знаходиться зникла його наречена. Не тямлячи себе від люті, перестрибуючи через дві сходинки, Микола вилетів на другий поверх і загатив в двері. – «Відкрий, а то виламає» - перелякано попросила, спітнівши від кохання, Люба. – «Де, вона?» - закричав, мов навіжений, Микола, побачивши одяг Люби, На здивування обох літніх кавалерів, Люба немов крізь землю провалилася, «З'їв»! - спробував перевести все на жарт Петро. І тут же одержав блискавичний прямий удар кулаком в обличчя. Відсахнувшись від стіни, Петро не розгубившись, захоплює руки противника і проводить кидок через плече, Микола, падаючи, перевертається на живіт, схоплюється на ноги і наносить Петрові удар в грудну клітку. Хруснуло зламане ребро. В цей драматичний момент захиталась шафа і з неї, погойдуючи персами, з криком: «Не винна я!» - вийшла Люба. Бійка припинилась, обоє суперники здивовано витріщились на пишне оголене жіноче тіло. Першим прийшов до тями Микола. «Одягайся, суко!» - і кинув Любі одяг. «Дай хоч надивитись», - перемагаючи біль в грудях, попросив Петро. Замість відповіді 68-річний Микола скрутив велику дулю і з високо піднятою головою разом з Любою попрямував до виходу.
На цьому історія не закінчилася. За зламане ребро Петро подав на Миколу до суду. Та головне в цій справі не рішення суду, а те, що не перевелися в нашому славетному місті дідусі, в яких є ще порох в порохівницях.
Євген КОЛОМІЄЦЬ.
м.Деражня
газета "Життя містя"
