Деражня фореве!!!

цікаво!

Цікава стаття! А чи є у вас інформація про село Сатурино Деражнянського району (про його сучасний стан та історію)? Колись там жили мої бабушка та дідусь

Маленьке село Сатуріно зараз знаходиться близько села Волоська Деражнянського району, на північний захід від міста Деражня. Відноситься до Волоськівської сільської ради. Відомо з початку ХХ-го століття. Село дуже постраждало під час голодомору 30-х років минулого століття.

Исправляю опечатку: вместо села Волоська следует читать село Волоське..

З історії міста Деражня.
Деражня заснована у 1431 році караїмами. (Караїми — це невеликий народ, який сповідує єврейську релігію - іудаїзм.) Вона відзначена, як караїмське поселення у зв'язку з цією датою на карті Короткої Єврейської енциклопедії та у Караїмского поета Йосифа бен Йешуа. Населення мiста — 14 381 мешканців (2011 рiк). Площа мiста — 17,55 км². Мiсто складається з 4-х основних районiв: Мiстечко, Цукровий завод, Центр та Криничне. Статус міста отримало в 1987 році. Назва мiста походить вiд караїмського слова "дер Ажня" — лiс. У лiсi росло багато дерев, а також водилося багато вовків. Вiд них отримало своє iмя рiчка Вовк, довжиною 70 кiлометрiв, на якiй розмiщено мiсто, та її притока. Існує також версiя, що назва мiста, походить вiд древньо-російського слова «Деражня», що означає "мiсце, де обробляють древесину". Письмову згадку про Деражню знайдено в турецьких документах 1542 року. Там зазначено що Деражня це маленьке козацьке поселення. Деражня вiдноситься з 1538 року до Барського староства в складі Великого князiвства Литовського, а з 1569 року до Летичівського повіту Подільського воєводства у складі Речі Посполитої. В 1552 році тут жило лише 11 людей четверо з яких загинуло від епідемії. Монголо-татарська навала докотилася до Деражні у 1567 році. Під владою Речі Посполитої в 1614 році містечко отримало Магдебурзьке право. На самому початку повстання 1648 року Деражня була захоплена козаками Богдана Хмельницького. Туреччина захопила Деражню у 1672 році. В 1682 році війська польського гетьмана Яна Собеського перехопили Деражню від турків.
Караїмська громада була знищена загонами Б.М.Хмельніцкого (кілька врятувалися сімей бігли в місто Бар) на початку XVII-го століття.

В 1793 році Деражня увійшла до Россійської імперії. На протязі XVIII-го i XIX-го століття Деражнею володіють різні польські пани. В першій половині XVIII столітті Деражнею володів ксьондз Антоній Любомирський. Він збудував тут перший дерев'яний костьол. З 1761 по 1776 рік це володіння Петра Ошаровського. Десь у 1750 році у містечку з'явилися євреї і була побудована синагога. У 1792 році після другого поділу Польщі Деражня відходить до Летичівського повіту Подільської губернії в складі Російської імперії. Відомий банкір Петро Теппер володів держнею з 1779 до початку століття, коли він попав під банкрутство. Інші володарі: Климентій Берном у 1803, Михайло Чуцький у 1807 році. Пани Мошинські володіли містечком і навколишніми селами з 1820 по 1844 рік.

З XVIIIго столітті Деражня стала єврейським містечком і залишалося їм до 1941 року. У ХIХ-му — на початку 20 століття — це було єврейське містечко Летичівського повіту Подільської губернії. З 1923 року — районний центр, з 1931 року — центр єврейської міської ради. В 1765 році в Деражні проживало 310 євреїв, в 1784 році — 316, в 1889 році — близько 1900 (60%), в 1897 році —- 3333 (68%), в 1902 році — 5400, в 1910 році — 3533 (72,3%), в 1923 році — 3058 (86%), в 1926 році — 3735 (92%), в 1939 році — 2651 єврей (40%).
У 1734 єврейська громада постраждала від нападу гайдамаків. У 1757 в Деражні та інших містечках краю влада конфіскувала книги Талмуда, які були спалені на площі в Кам'янці. В 30-их роках ХIХ-го століття місто було одним із центрів повстання очолюваного Устимом Кармелюком. У 1810-30-х роках євреї Деражні надавали підтримку загонам Устима Кармалюка (після розгрому повстанчеського. руху багато євреїв було засуджено за "потурання руху", на громаду накладено грошовий штраф). Основне заняття єврейського населення в ХIХ-м столітті торгівля і ремесла (євреї орендували суконну мануфактуру, пивний, цукровий, винокурний, цегельний і інші заводи, їм належало 38 лавок). У 1860-х роках равином Деражні був Герш Меерович; малося 2 синагоги, в кінці ХIХ-м століття робили 5 сінагог. На початку ХХ-го століття в Деражні існувало понад 10 сінагог, кілька хедерів (єврейських релігіозних початкових школ), 3 приватних єврейських училища, велика єврейська читальня. Євреї Деражні вели крупну оптову торгівлю, головним чином сільськогосподарськими продуктами, їм належали біля 30 мануфактурних магазинів, 3 оптових склада, 3 оптових магазини, 2 лісових складу, кілька десятків дрібних магазинів і крамниць.

В 1844 році Деражню купив Станіслав Раціборовський. Він і його нащадки були останніми володарями містечка. На прикінці 1860-их років почалося будівництво залізниці що значно сприяло економічному розвитку Деражні. Населення зросло з 1201 людей у 1873 році до 6118 людей у 1897 році коли до Деражні дійшла залізнична колія і залізничну станцію було збудовано. Єврейське населення становило на той час 5230 людей.
Під час Першої світової війни Деражня була вузлом постачання на фронт, коли ешелони проходили станцію кожних 15 хвилин. Після перевороту у жовтні 1917 року Деражню не обминула громадянська війна, єврейські погроми, колективізація, 1920-их, штучний голодомор 1930-х років.
У 1903 році — було відкрито приватне єврейське училище для дівчаток Р. Табачніка, в 1905 році — бібліотека Д.Рабінштейна (з 140 читачів 40 володіли івритом), в 1908 році — єврейська друкарня І.Ашкеназі, а з 1910 року діяв зразковий хедер для хлопчиків і дівчаток. Сіоністський гурток (керівники Ямпільський і Шапіро) об'єднував головним чином учнівську молодь.В грудні 1917 року в Деражні стався погром, влаштований частинами россійської армії. 7 і 17 червня 1919 року, 17-18 грудня 1920 року військами Директорії в Деражні були учинені погроми. У 1926 році серед євреїв Деражні було 294 кустаря, 178 робітників та 30 наймитів. У тому ж році створено відділення ОЗЕТа. У 1929 році євреї-кустарі об'єдналися в меблеву, шевську артілі, в артіль "Нове життя" (по виробництву цегли). У 1930 році в Деражні . заснований колгосп імені Лойтера. 11 липня 1941 року Деражню окупували німецькі війська; було створено гетто (ліквідовано в вересні — жовтні 1942 року). Після звільнення Деражні повернулося з евакуації понад 100 єврейських сімей, в 1948 році діяв нелегальний міньян (10 осіб необхідних у євреїв для молитви). У 1960-х роках на загальному кладовищі виділена ділянка для поховання євреїв. Збереглися будівляю бувшої єврейської школи, на старому єврейському цвинтарі — різьблені надгробки XVIII-го ХІХ століть.

Німецько–фашистські війська окупували Деражню 11 липня 1941 року. Під час окупації в Деражні знаходилось єврейське гетто. 20 вересня 1942 року німецька оперативна команда з допомогою українських поліцаїв розстріляла все єврейське населення містечка понад 6 000 чоловік. На початку вересня 1970 року на місці трагедії відкрито єврейський меморіал. 25 травня 1944 року Деражню зайняла радянська армія.
Деражні надано статус міста в 1987 році. На початку грудня 2001 року на станції відкріто музей Південно-Західної залізніці та Бориса Степановича Олійника, який 19 років очолював столичну магістраль та був першим головою Укрзалізниці. В експозиції музею показаний розвиток залізничного транспорту від часу його зародження по сьогоднішній день, історія станції (особливо в ХХ-му столітті), а також створений меморіальний куточок Б.С. Олійника. У Деражні частково збереглася забудова ХІХ — початку ХХ століть, серед якої 9 споруд визнані пам'ятками архітектури місцевого значення. Зокрема, привертають увагу особняк Раціборовського ХІХ-го століття (нині — районна лікарня), особняк адвоката Периторіна початка ХХ-го століття (у радянські роки —школа, будинок школяра), прибутковий будинок 1912 року.
Видатні діячі міста Деражні, уроженці міста:
1) Левко Антонович Дроздовський — генеральний хорунжий Армії Української Держави;
2) Петро Федорович Стрілецький — Герой Радянського Союзу;
3) Профессор, економіст Александр Михайлович Бірман;
4) Семен Давидович Арановіч — радянський та россійський кінорежиссер, народний артист Россії (1994 рік);
5) Ісаак Яковлевич Лернер — радянський педагог, Член-корреспондент Акадеії педагогічних наук СССР, профессор та академік Россійської академії освіти, Заслуженний діяч науки РРФСР (1987 рік);
6) Ісроель - Зеєв Фрішберг — письменник та публіцист, автор книг на івриті та їдиш;
7) Караїмский поет Йосиф бен Йешуа;
8) Караїмский вчений та раввін Йосиф бен Самуіл бен Ісаак;
9) Роза Песотта (при рождении Рахель Пейсотая) (1896 год — 1965 год) — єврейська анархістка, феміністський організатор праці та віце-президент Міжнародного Союза робітників жіночого одягу.
10)) У районі Деражні - Містечко родилася та жила мати радянського естрадного співака (баритон), російського політика, народного артиста України (1991 рік) та народного артиста СРСР Йосипа Давидовича Кобзона - Іда Ісааківна.
В мошаві (селі) Мерхавія, в Ізраэльского району Північного округу Ізраїля робить єдиний у світі Музей Деражні; також там посажений ліс та пам'ятник пам'яті євреїв, які загинули під час Другої світової війни. В місті Кірьят-Гат на півдні Ізраїля знаходиться єврейський вищий релігійний навчальний заклад "Хабадська єшива Деражня".

Всім любителям історії, географії, краєзнавства і природи міста Деражня рекомендую російський сайт «Ми Сусіди» з моїм коротким описом Деражні на ньому:
http://www.esosedi.ru/onmap/misto_derazhnya_hmelnitskoyi_oblasti_/1000022140/index.html#lat=49267132&lng=27426681&z=13&mt=0&v=0.
А також тута:
http://www.esosedi.ru/#lat=49272955&lng=27409859&z=13&mt=0&v=0.
З великою повагою до земляків бувший Деражнянин, а нині історик, екскурсовод по Ізраїлю і працівник туристичної фірми "Райтур" ("Райський туризм") в місті Хадері, Хайфського округу, Ізраїль Беньямін Тресер. Запрошуємо всіх на свої екскурсії по Ізраїлю та закордон. Ціни у нас найнижчі в Ізраїлі, а крім того для всіх земляків подарунки: безкоштовно Карта Ізраїлю російською мовою; екскурсія по Хадері та консультації по туризму, екскурсіям і подорожам по всьому світу.