Деражня з давніх-давен була і залишається поліетнічним та поліконфесійним містом, де проживають народи різних національностей: українці, росіяни, поляки, євреї, вірмени, та інші. Ця специфіка відображена в традиціях, звичаях, мові, культурі тих етнічних груп, які з давніх часів заселяли цю благодатну територію.
    Однією з найдавніших, найчисельніших (до середини XX ст.) національних меншин, яка залишила чималий слід в історії м. Деражні була єврейська національна спільнота.
З впевністю можна твердити, що інтенсивний процес заселення євреями м. Деражні розпочався в другій половині XYIII на початку XIX ст.
    Згідно перепису єврейського населення за 1765 рік, здійсненого за участю деражнянського равіна Меіра Гершковича, «квартального» Шабтая Зеліковича, «школяра, який знав грамоту» Беркома Хешковича, до деражнянської єврейської общини було приписано 310 євреїв. Згодом їх чисельність почала стрімко зростати – в 1784 році в Деражні було 80 єврейських будинків (до общини приписані 444 євреї), 1787- 112 будинків, в місті проживали 307 осіб і ще 141 – у доколишніх селах. (Слід зазначити, що вище подані цифри можуть бути заниженими, оскільки жителі одного єврейського будинку орієнтовно складали не менше 5 осіб).
    XYII-XYIII ст. – це час релігійних утисків, насаджування поляками католицької віри. Єпископ Дембовський в м. Деражня та інших містечках Поділля, намагався повернути євреїв на свою віру. В 1757 році в місті були конфісковані книги Талмуда і спалені в м. Кам’янець-Подільському на площі. Але все-таки єврейські традиції, коріння яких сягає давніх часів, збереглися, незважаючи на польський релігійний гніт.
    Цікаву сторінку в історії деражнянських євреїв становить повстанський рух під проводом У. Карманюка (1812-1835), який не раз шукав притулку у євреїв м. Деражні та збував награбоване майно. Найчастіше Карманюк перебував тут в останній період своєї діяльності (1834-1835), про що свідчать записи, які були зроблені слідчим в його справі: «Принятые меры к поимке его были тщетными, ибо он ушел вновь собирать шайку из разного звания людей, как-то из евреев м. Деражня и некоторых крестьян с. Корыченец-Пилиповських и Кальной-Деражни».
    В м. Деражні серед євреїв Карманюк знайшов чимало спільників, які не тільки перепродували награбоване майно, а й брали безпосередню учать в розбійних нападах. Особливою шаною в повстанців користувався деражнянський чоботар Сруль (в судебних звітах названий «конторником воров»), який був його довіреною особою і для якого виконував ряд відповідальних доручень. У нападі на орендарку с. Красносілки Летичівського повіту Магдалену Поплінську (12-13 серпня 1835 року) брало участь 6 чоловік, із них 3 – євреї, які «взяли награбоване майно і направилися до м. Деражня». Таким чином, Деражня в період карманюківщини перетворються на маленьке кримінальне містечко, яке мало в ті часи налагоджену систему збуту краденого товару. Так, згідно висновку Сенату (31 серпня 1839 року): «местечко Деражня было сборищем преступников и дезертиров и местом, где скрывались они сами, так их похищеное имущество…».
    Після розгрому загонів Карманюка в числі підсудних в Летичівському суді 29 грудня 1836 року було 79 чоловік (48 євреїв), 30 із них – євреї Деражні. Серед них: Хаім Лейбович Фалик-за участь в нападі на економію Поплінської, якому присудили 25 ударів батогом і службу в Миколаївській арестанській роті; Іцько Корф, Лейба Фурман, Меір Горфштейн по тому ж звинуваченню були засланні в Сибір. Лейбу Вайнбаум, його матір Вайнбаум та дружину Бейлу звинутили в переховуванні Карманюка та його сподвижників-їх покарали батогами і відпустили; сім’я Герш-Лейби Співака – перебувала під арештом тощо.
    Слід зазначити, що важким тягарем для єврейської общини Деражні стало рішення Сенату (1839 р.), яке зобов’язувало їй виплатити 19000 карбованців за збитки, які були заподіяні орендарці Поплінській під час грабунку.
    Реформи 60-70-х років XIX ст. відчутно вплинули на характер та динаміку економічного розвитку в нашому краї. В цей час в м. Деражні з’являються невеличкі промислові підприємства: свічкова фабрика, капелюшна фабрика, цукроварня, винокурня, цегельний завод, суконна мануфактура, водяний млин.
    В ту пору на запилених вулицях м. Деражні можна було побачити розкішну карету, запряжену вороними кіньми, яку супроводжувала юрба християнської і єврейської голоти, вітаючи Олександру Оленіну, колишню першу красуню Петербурга і пасію Пушкіна. Старість вона провела в містах Деражні і Корець.
    В 1865 році в Деражні проживало біля 1000 євреїв. В містечку діяло 37 магазинів, власниками яких переважно були євреї. Але основна маса єврейського населення жила бідно, хоча були й ті, які заробляли чималі гроші на різних махінаціях. В 1858 році під арешт попали Небес і Мазур, які звинувачувалися в розповсюдженні фальшивих кредитних білетів.
    Важливе значення для розвитку та збільшення чисельності населення містечка мало закінчення в 1871 році будівництва залізничної лінії Жмеринка-Волочиськ, яка приваблювала сюди чимало євреїв.
    Ще однією важливою віхою у розбудові містечка на правому березі річки Вовк стало відкриття залізничного вокзалу (1896 р.), який був одночасно біржею, клубом, а також місцем для відпочинку молоді.
    Герой розповіді Шолом-Алейхема «Немец» розповідав про це так: «Нынче Деражня стала вроде города с железной дорогой, станцией и вокзалом. Понаехало народу из окрестных деревень в город. Хозяева стали перестраивать дома, новые лавки ставить, повысили таксу на мясо, начали уже подумывать о новом резнике, о новой синагоге, о прирезке земли, чтоб розширить старое кладбище, словом, стало весело!».